Четвер, 29 червня 2017 |

Історія Приірпіння
Своєю появою м.Ірпінь зобов'язане будівництву залізної дороги Київ-Ковель, яке розпочалося у 1899 році. Навколо дороги, неподалік Києва, працівники залізниці засновують дачні селища Ірпінь, Буча та Ворзель. Селища Ірпінь та Буча отримали свої назви від одноіменних річок, біля яких вони розташувалися.
У 1956 році селищу Ірпінь надається статус міста районного підпорядкування у складі Києво-Святошинського району.
Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 30 грудня 1962 року Ірпеню надається статус міста обласного підпорядкування, до нього включені селища міського типу Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське. Таким чином, в середині 60-х років завершується формування сучасної території Ірпінського регіону. За даними Всеукраїнського перепису населення Приірпіння налічує 101800 осіб.

Ірпінь у ХV – XVII столітті
Селище Ірпінь забудовувалося без чіткого архітектурного плану. В лісі вирубували просіки. Так виникали вулиці, їх називали: перша лінія, друга лінія тощо. Старожили згадували, що на вулицях паслись корови і кози. Влітку дороги і стежки заростали бур'янами.
До Ірпеня приїжджали видатні українські і російські письменники Леся Українка, Панас Мирний, І.К. Карпенко-Карий, О.І. Купрін, С.В. Васильченко, корифеї театру М.К. Садовський, П.К. Саксаганський, М.К. Заньковецька та інші.
В Ірпені, на колишній дачі київського фабриканта Чоколова, в 1936 р. створено Будинок творчості Спілки письменників України. Тут жили й творили Олександр Довженко, Остап Вишня, Павло Тичина, Микола Бажан, Михайло Стельмах, Олесь Гончар, Олесь Бердник, Максим Рильський, Павло Загребельний, Олександр Твардовський, Микола Ушаков, Микола Асєєв, Григорій Кочур, Костянтин Паустовський, Ольга Форш і багато-багато інших. Тут у Володимира Сосюри гостював французький письменник П'єр Гамарра.
Ірпінь оспіваний у віршах Максима Рильського, Володимира Сосюри, Андрія Малишка, Дмитра Павличка, Тереня Масенка, Олекси Ющенка, Бориса Пастернака, Євгена Євтушенка.
Наше місто стало відомим на літературній карті України і завдяки лицарям українського перекладу – Григорію Кочуру, Дмитру Паламарчуку, Миколі Лукашу.
Г.Кочур та Д.Паламарчук познайомилися в пеклі північних концтаборів, де опинилися на десять років за звинуваченням в українському націоналізмі. Після реабілітації в 1957-му, на початку 1960-х вони оселяються в Ірпені за допомогою М.Рильського. Письменники були друзями і в житті, і в творчості, з головою поринули в роботу, дивуючи всіх своєю працелюбністю і рідкісною творчою наснагою.
Г.Кочур – лауреат Державної премії імені Т.Шевченка (посмертно) та літературної премії ім. М.Рильського. Знав близько 30-ти мов, зробив переклади із 25-ти літератур світу. Його скромний будиночок по вулиці Баумана (нині Кочура) мав неофіційну назву «Ірпінського університету», де вивчилося чимало серйозних українських перекладачів з колишнього СРСР та із-за кордону. Він наснажував своїм колосальним інтелектом гроно «шістдесятників»: Василя Стуса, Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Леоніда Череватенка, Євгена Сверстюка та інших. Сповідь серця письменника – у збірках «Відлуння», «Друге відлуння» та «Третє відлуння». Нині тут його син Андрій створив літературно-меморіальний музей Г.Кочура.
Творчий доробок Д.Паламарчука – лауреата літературної премії імені М.Рильського, теж є дуже вагомим в українській літературі. За його творами можна сформувати цілу бібліотеку перекладів з іноземних мов і мов народів СРСР. Серед них – Шекспір, Байрон, Тагор, Бодлер, Ередіа, Петрарка, Блок, Брюсов, Єсенін та інші. У 1995-му вийшла друком його перша книга «Подзвіння». Поховані Г.Кочур та Д.Паламарчук в Ірпені.
Мали дачі в місті М.Стельмах, В.Собко, Н.Рибак, П.Северов, В.Александров.
Можна з упевненістю сказати, що більшість кращих творів українських письменників і поетів була створена саме в Ірпені. Друкуючи їх, автори, як правило, зазначають, де і коли написано повість, роман, вірш, статтю. Дуже часто в тому останньому рядку значиться «Ірпінь».

1917 – 1920
Коли надійшла звістка про повалення самодержавства, в Ірпені населення з метою збереження громадського порядку організувало міліцію в складі 30 чоловік. З них троє були платними працівниками, а решта виконували свої обов'язки на громадських засадах. Усі міліціонери – ірпінські старожили. Як свідчить документ, датований 6 червня 1917 р., за весь час існування міліції жодної крадіжки, жодного вбивства, жодного пограбування в Ірпені не сталося.
Захоплення влади більшовиками в Петербурзі ірпінська громадськість не підтримала. Газета «Нова рада» 9 січня 1918 року опублікувала текст телеграми, яку Ірпінська міська управа надіслала на ім'я тимчасового голови Всеросійських установчих зборів: «Ірпінська міська дума, приєднуючи свій голос до загального народного крику про необхідність найскоршого відкриття Установчих зборів, однодушно висловлює надію на повну недоторканість особи народних виборців. Довіряючи лише законним виразникам волі народної, дума готова всіма силами підтримувати Установчі збори. Голова думи Ассельберґ».
Колективізація і голодомор
Видана у Львові 1930 року Українська загальна енциклопедія повідомляла, що в Ірпені проживає 2550 жителів (45% українців 31,5% росіян).
Методи, якими проводилася колективізація, спонукали ірпінців клопотати про зміну статусу Ірпеня з сільського на робітниче селище.
В протоколі загальних зборів вказується, що в Ірпені на 15 жовтня 1931 року живе: робітників – 8300 (83%), службовців – 1100 (11%), інвалідів – 160 (1,5%), учителів – 40 (0,5%), інших – 400 (4%), кількість підприємств та закладів – 24. Усі вільні землі передано комунальному лісництву. Тому сільського господарства в Ірпені не існує.
Заслухавши цю інформацію голови Ірпінської ради Гладовського, загальні збори доручили президії ради подбати про надання Ірпеню статусу робітничого селища з відповідним постачанням йог промисловими і продовольчими товарами.
Статус робітничого селища врятував Ірпінь від колективізації, але загальне погіршення життя в країні позначилось і на житті в Ірпені.

1941
Після нападу фашистської Німеччини на СРСР в Ірпені були сформовані винищувальні загони для боротьби з диверсантами, шпигунами і парашутистами та для охорони підприємств і інших об'єктів. 9 липня 1941 року ці загони переведено на казармений стан. Вони отримали наказ виставити пости в районах дислокації і вести розвідку в відповідних секторах.
19 серпня німці окупували Гостомель, 23 серпня – Ворзель і Бучу, а 24 серпня – Ірпінь. Вулицями Ірпеня рушив автомобіль з потужним гучномовцем. Усім жителям Ірпеня під загрозою смертної кари було наказано негайно покинути домівки і зібратися на західній околиці селища. Потім фашисти наказали ірпінцям прямувати в с. Радомишль. Туди мешканці Ірпеня прийшли на третій день, їх загнали в спеціальний табір просто неба. Від тяжких умов життя в таборі вмирали малі діти. Додому ірпінці повернулися тільки в жовтні, їхні житла були пограбовані.
В Ірпені на розі вулиць Пушкінської і Надсонова фашисти влаштували табір для військовополонених і цивільного населення. Полонені працювали на торфорозробці по 16 годин на добу за будь-яких погодних умов. Щоденно помирало 5 – 12 чоловік.

Ірпінь 1943 – 1990
Визволення 1943р.
Наш край визволяли від німецько-фашистських окупантів війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії М.Ф. Ватутіна. Старожили згадують, що радянські солдати були дуже погано одягнуті. А декотрі були взуті в личаки. Між солдатами було багато партизанів. Вони приєдналися поблизу Демидова.
13 жовтня 1943 року був визволений Гостомель. Але 14 жовтня його знову захопили німці. У повітряному бою над Мостищем був збитий і загинув Герой Радянського Союзу льотчик-винищувач В. К. Кулешов. Його ім'ям названо центральну вулицю села. 6 листопада 1943 року 70-а механізована бригада 3-ї танкової армії визволила селище імені Коцюбинського, а воїни 121-ї стрілецької дивізії того ж дня визволили від фашистів Ворзель. 6 листопада воїни 74-ї стрілецької дивізії визволили Романівку.

Після війни
Одним з першочергових завдань виконкому Ірпінської ради було надання допомоги родинам військовослужбовців та інвалідів війни. Така допомога надавалась уже в 1944 році. Було проведено декадник по збиранню коштів у фонд допомоги сім'ям військовослужбовців. Станом на 25 липня 1944 року Ірпінська селищна рада видала 43 сім'ям по 100 карбованців. З цього ж фонду допомоги 11 сім'ям видано 402 кілограми картоплі, 8 сім'ям видано 103 кілограми ячменю, двом матерям видано 20 літрів молока, 52 чоловіки отримували хлібний пайок через сільпо, 5 дітей круглих сиріт селищна рада утримувала за рахунок фонду в дитяслях, 5 дітей безкоштовно направлені на оздоровчий майданчик, 2 дітей офіцерів-фронтовиків безкоштовно направлені в піонертабір в Ірпені. Зорано городи 8 родинам військовослужбовців, надано 10 квартир сім'ям військовослужбовців і 4 квартири інвалідам війни. Сім'ям військовослужбовців виділено 200 тонн торфу.
У 1944 році в приміщенні колишньої «Білої» дачі відкрито будинок відпочинку профспілки працівників шкіряної промисловості. У цьому ж році розпочалися заняття в середній школі. Діяв клуб залізничників.
У 1947 році з Києва до Ірпеня переведено артіль «Прогрес» (у 1960 році реорганізована на фабрику шкіргалантерейних виробів).

50 – 60-ті
Першим головою Ірпінського міськвиконкому був Іван Митрофанович Нужний. Тоді в Ірпені мешкало 12 тисяч чоловік.
У 1956 році в Ірпені створено ще один спеціальний середній навчальний заклад – сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку (1993 року перейменовано на Ірпінський економічний технікум).
У 1966 році статус міста Ірпінь знову уточнюється. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 2 лютого 1966 року селище Біличі виведене з підпорядкування Ірпінської міськради і передане до складу м. Києва.
22 липня 1967 року рішенням виконкому Київської обласної ради Ірпінській міськраді підпорядкована Гостомельська селищна рада разом із населеними пунктами Баланівка і Мостище. Таким чином, наприкінці 60-х років завершується формування м. Ірпеня.
У 1964 році на заводоуправлінні з виробництва цегельно-черепичних будматеріалів освоєно виробництво виробів з полістиролу, поліетилену тощо.
Протягом 1958 – 1967 років було збудовано нові цехи Білицької меблевої фабрики. Весною 1964 року розпочався рух пасажирських автобусів між Ірпенем та Бучею. У 60-х роках територія Білицької меблевої фобрики забудовується 3 – 4-поверховими будинками, впорядковується територія.
Наприкінці 60-их років Ірпінь активно забудовується. З 1963 по 1969 рік збудовано 50 багатоквартирних будинків на 2000 квартир і 970 одноквартирних будинків за власні кошти будівельників. З 1971 по 1975 рік збудовано 60 багатоквартирних будинків, де оселилися 1955 сімей.
На 1970 рік в Ірпені й селищах мешкало 65 тис. жителів.
У жовтні 1969 року місто Ірпінь відвідала група молоді з м. Борна (Німецька Демократична Республіка). З того часу беруть початок зв'язки Ірпеня та Борна.
На початку 1970-х років розпочалася телефонізація міста. Нова АТС на 1600 номерів забезпечила зв'язком усі установи міста і 700 квартир. До 1975 року промислові підприємства і здравниці мали місцеву каналізацію, що створювало великі незручності і стримувало будівництво. Протягом чотирьох років велось будівництво міського вузла каналізації. У 1975 році була введена в експлуатацію перша черга цього вузла.
У 1977 році завершено будівництво першого в Ірпені дев'ятиповерхового будинку по вулиці Дзержинського, 17. Будинок збудований коштом робітників (житлобудівельний кооператив) комбінату «Прогрес».
У 1980 році збудовано і заселено другий дев'ятиповерховий будинок по вулиці Ленінградській, 4-а. В ньому відкрито магазин «Дитячий світ».
5 листопада 1983 року введено в експлуатацію готель «Ірпінь». Його розпочали будувати в 1974 році. Вартість будівництва склала 2 137 000 карбованців. Готель має 312 місць.
27 квітня 1985 року закладено парк Перемоги (за кінотеатром «Ірпінь») на честь 40-річчя Перемоги.

Чорнобильска катастрофа
Ірпінці брали також участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Зокрема, з 523 автобусів, виділених від міст Київської області для евакуації населення Прип'яті, 55 автобусів було з Ірпеня.
В Ірпені було споруджено пам'ятник В.П. Правику, чорнобильському пожежнику, який гасив пожежу на Чорнобильській АЕС.
У 1988 році підприємства й мешканці Ірпеня подавали допомогу потерпілим від землетрусу у Вірменії. Підприємства перераховували гроші і направляли техніку. Ірпінське АТП 13250 перерахувало у фонд допомоги вірменському народу 20 тисяч карбованців, комбінат «Прогрес» – 10 тисяч карбованців.
У 1987 році комбінат «Перемога» першим в Україні почав випускати бронежилети. Бронежилети добре зарекомендували себе під час війни в Афганістані.
У 1988 році засновано ірпінську газету «Прапор перемоги», згодом перейменовано на «Ірпінський вісник»).

До та після Незалежності
У 1989 році з Ірпіської організації Комуністичної партії України вийшло 80 її членів, у 1990 – 484 члени. Насправді значно більше людей припинило своє членство в Компартії. Вони просто перестали сплачувати членські внески. У 1988 році в Ірпені нараховувалось 4510 комуністів.
У 1990 році в Ірпені виникає організація Української республіканської партії, Ірпінський курінь Українського козацтва.
У 1991 році Бучанський приладобудівний завод «Веда» заснував телеаґентство «Веда – Сатурн – ТБ».
З 1 липня 1991 року розпочалася реєстрація безробітних в Ірпені.
Осередки демократичних організацій в Ірпені розгорнули агітацію за проголошення незалежності України. На референдумі 1 грудня 1991 року переважна більшість жителів Приірпіння, як і в усій Україні, проголосували за незалежність своєї Батьківщини.

Академія ДПС України
У вересні 1991 року Ірпінський індустріальний технікум реорганізовано в коледж. Того ж року його очолив Петро Володимирович Мельник.
Кабінет Міністрів України постановою від 10 січня 1996 року вирішив створити на базі Ірпінського індустріального коледжу Український фінансово-економічний інститут. Тим самим посилилася тенденція перетворення Ірпеня в студентське місто.
1997 року в Українському фінансово-економічному інституті було відкрито перший в Україні факультет, що готує кадри для податкової поліції.
Внаслідок співпраці урядів України й США в УФЕІ створено Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової адміністрації України. Згодом цей заклад став Академією державної податкової служби України.

Українсько-шведський проект
17 жовтня 1996 року сесія Ірпінської міської ради затвердила Програму реалізації українсько-шведського проекту місцевого самоврядування в місті Ірпені. Його метою є створення нової системи самоврядування. Вона має забезпечити ефективне управління містом і створити умови для збільшення обсягу та покращення якості послуг, що надаються міською владою територіальній громаді, виходу населення із соціально-економічної кризи. Проект передбачає встановлення адміністративних меж Ірпінської міськради, формування комунальної власності міста, запровадження в Ірпені нової системи місцевих податків, які стануть основою фінансової автономії міського самоврядування, розширення повноважень Ірпінської міськради в бюджетній сфері і самостійності міського бюджету на основі вдосконалення міжбюджетних взаємовідносин по вертикалі (місто – область – центр), формування земельного фонду, який передається до комунальної власності міста Ірпеня.

Символіка Ірпеня
Ірпінь має свій герб і прапор.
Герб затверджено рішенням міської ради 6 квітня 1999 року.
Герб: щит, на якому у нижній частині пересікаються дві золоті горизонтальні та одна синя між ними хвилясті білки, поділяючи поле щита на більшу верхню синю частину і зелену окраїну. У синьому полі вміщено символічну золоту гілку сосни, яка спирається на нижню золоту балку. Щит обрамлено широким золотим бордюром, що має вигляд варязького щита, у верхній частині якого – випуклий напис «ІРПІНЬ».
Прапор затверджений рішенням міської ради 26 червня 2001 року.
Прапор: прямокутне полотнище синього кольору, у центрі якого вміщено герб міста. з усіх боків прапор оточено каймою з жовто-синього традиційного українського орнаменту.

Сучасний Ірпінь
Місто Ірпінь — земля дивовижна, своєрідна і прекрасна. Народжені тут зберігають її у серці, хоч би в яку далечінь закинула доля. Кожному, хто побував тут на відпочинку, гостював чи приїздив у службових справах, — цей край залишиться у спогадах, мов чарівна оаза, рідкісна навіть для України.
В Ірпені розташований Будинок творчості письменників, Будинок композиторів, що є місцем народження численних літературних, художніх, музичних шедеврів.
Приірпіння відоме як оздоровниця державного значення. Там, серед лісових хвойно-листяних масивів, в освіжаючих обіймах річок Ірпінь, Буча, Рокач діє близько двох десятків санаторіїв і профілакторіїв, будинків відпочинку, більше десяти дитячих і молодіжних таборів. Рекреаційна галузь – важлива складова частина господарського комплексу Ірпінського регіону.
Виробництво промислової продукції здійснюють 25 промислових підприємств. Основні з них: Авіаційний науково-технічний комплекс імені Антонова, відкрите акціонерне товариство «Ветропак Гостомельський Склозавод»; підприємство «Кюне і Нагель». Унікальним в державі є виробниче об’єднання «Укрдержліспроект» – підприємство, що займається проектуванням використання та відновлення зелених насаджень.
В Ірпені, плекають нових героїв спорту. Відомі не лише на Київщині, а й далеко за її межами вихованці школи братів Страховських, Олімпійського тхеквондо, шестиразові чемпіони Кубку України футзальна жіноча команда «Біличанка»; переможці кубку світу з фрі-файту спортивний клуб «Пересвіт» та інші.
Ірпінь знаний у нашій державі Національним університетом державної податкової служби України – унікальним і престижним навчальним закладом. У Приірпінні функціонує відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування «Ірпінський економічний коледж», гуманітарний ліцей, навчально-виховне об’єднання «Освіта», 12 загальноосвітніх шкіл, центр творчості дітей та юнацтва, музична школа та 11 дошкільних закладів, історико-краєзнавчий музей.
Міста, як і люди, мають свою біографію. І доля людей тісно переплелася з долею краю, тому повага до історичного минулого та самовіддана праця для майбутнього завжди були і є характерною рисою багатьох поколінь ірпінців.

Звіт за 100 днів

Петиції

Громадський бюджет

Звіт за 2 роки

Секретар ради інформує

СТРАТЕГІЧНИЙ ПЛАН ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ірпінського регіону на період до 2020 року

СТРАТЕГІЧНИЙ ПЛАН ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ірпінського регіону на період до 2020 року


Протидія торгівлі людьми

Розпорядження по очищеннюГромадська рада



Молодіжна громадська рада

ПАМ'ЯТАЄМО полеглих за Україну

Інформація, що може бути корисною під час подорожі за кордон:

Довідки:


Законодавство у сфері протидії людьми:

Порядок взаємодії субєктів з надання допомоги потерпілим та постраждалим від торгівлі людьми (постанова КМУ №783 від 22.08.2012 року)

Посібники та інформаційні матеріали:

 

1 листопада 2014 року розпочато реалізацію проекту «Поширення Національного механізму взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, в Україні» за підтримки Організації безпеки та співробітництва у Європі Координатора проектів ОБСЄ в Україні, уряду Канади, Міністерства соціальної політики України. Головним виконавчим партнером є громадська організація «Фундація «Гармонізоване суспільство».

Загальною метою та завданням проекту є посилення спроможності органів державної влади та громадських організацій, які працюють у сфері протидії торгівлі людьми, надавати відповідну допомогу жертвам торгівлі людьми.

Проект також передбачає підвищити обізнаність населення через проведення Інформаційної кампанії щодо існуючого Національного механізму взаємодії у наданні допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми.

 

Локації проектів

Міське радіо

Календар подій

Ірпінський вісник